Термін появи першого слова у дітей має великий діапазон. Не варто програмувати свою дитину на промовляння першого слова, фрази у чітко визначені вами терміни. Ще гірше, коли успіхи своєї дитини ви порівнюєте з мовленнєвим розвитком чужого однолітка, а то й меншого на кілька місяців. Це не трагедія, що інший такий балакучий. Справа в тому, що він – інший. Процес появи першого слова, фрази – індивідуальний, неповторний, темпи збагачення словника та терміни оволодіння ним різні. Необхідно частіше спілкуватися з дитиною, грати з нею, проводити бесіди, спостереження за оточуючим, розвивати артикуляційний апарат.
Поради дорослим: Розширюйте коло інтересів дитини. Читайте та розглядайте книжки з яскравими малюнками.
У власному мовленні будьте зразком для дитини. Вживайте всі частини мови, емоційне та інтонаційне забарвлення мовлення.
При спілкуванні з дитиною вводьте елементи новизни, пояснюючи незнайомі терміни, слова етикету, варіанти словозміни та словотворення.
Не дозволяйте собі в присутності дитини ігнорувати звертання іншого дорослого.
Не можна глузувати з дитини, яка має вади мовлення та перекривляти її.
Не можна карати дитину за те, що вона не в змозі виконати ваше завдання стосовно мовлення. Під час спілкування з дитиною, використовуйте до обраної теми предмети, малюнки, атрибути, що відтворюють певні дії, складаються в сюжетну розповідь.
Зважаючи на можливості своєї дитини, постійно задіюйте її досвід і виводьте на рівень порівнянь, аналогій, узагальнень, ототожнення, встановлення взаємозв’язків між предметами. При спілкуванні робіть паузи для відповіді дитини, навіть якщо вона ще не говорить – це правило діалогу.
Купуйте та пропонуйте дитині іграшки, яків пливають на всебічний розвиток .
Вчіть дитину спілкуватися, гратися з іншими дітьми. Хваліть дитину за її намагання говорити. Уважно слухайте її, якщо вона розповідає про свої справи. Дитина потребує визнання своїх мовленнєвих успіхів та схвалення їх усмішкою, дотиком, обіймами, оплесками, приємними словами. Не скупіться на такі прояви почуттів.
Якщо Ваша дитина в три роки має обмежений словник, не складає речення, має труднощі при спілкуванні, радимо звернутися в міську психолого-медико-педагогічну консультацію.

Багатьох батьків турбує питання «Чи є у моєї дитини затримка мовного розвитку, адже вона говорить менше, ніж однолітки?» Однією з найважливіших проблем сучасної логопедії є раннє виявлення та попередження порушень мовленнєвого розвитку у дітей. Адже від своєчасно проведеної корекційної роботи, від усунення причин, що зумовлюють виникнення таких порушень, значною мірою залежить не лише розвиток мовлення, але й формування пізнавальної діяльності дитини, становлення її як особистості.
Уже від народження дитина опановує пасивний словник, запам'ятовує слова, їх значення, розрізняє інтонацію. Пізніше розвивається активний словник – дитина вчиться відтворювати почуті звуки, слова, речення. Спочатку дитина просто повторює за дорослим, потім починає спілкуватися, тобто її слова, звуки носять змістовне навантаження. Наприклад, малюк 1-1,6 років за допомогою одного звука «а», вимовляючи його з різною інтонацією, може запитати «Що це? Розкажи!»; виказати незадоволення «Не хочу»; здивування.
У віці від 1 до 1,5 років активний словник дітей, як правило, не розширюється, кількість слів майже не збільшується, але активно збагачується пасивний словник (слова, словосполучення запам'ятовуються надовго). В цей час не потрібно спонукати дитину до вимови нових слів.
Вчені узагальнили досвід роботи з дітьми і виділили особливості розвитку мовлення у кожному віковому періоді. Розглянемо короткий, але дуже важливий для становлення мовлення період до 3-х років.
Пам'ятайте! Мовний запас дітей навіть одного віку є неоднорідним як в кількісному, так і в якісному плані. «Відхилення» від запропонованих норм на 1-2 місяці (випередження або відставання) також є нормою розвитку. Якщо ж дитина відстає відразу по декількох показниках, зовсім відсутні якісь навички, то потрібно звернутися до спеціаліста, який порадить вам правильно підібрати вправи та розвиваючі ігри, які ви можете використовувати під час занять з дитиною.
Перший рік життя.
2 місяці. Вимовляє окремі звуки направлені до дорослого (частіше до мами).
3 місяці. З'являються експерименти з голосними звуками: гукання та гуління – «а-а-а», «е-е-е», «о-о-о».
4 місяці. Гуління перетворюється в рулади звуків, тобто один звук ніби - то перетікає в інший: «у-у-а-а-о».
5 місяців. Мелодійне гуління, випадковий лепет, додавання до голосних деяких приголосних звуків.
6 місяців. Удосконалюється випадковий лепет («да-да-да», «ма-ма-ма» ). Приголосні звуки зливаються з голосними, дитина починає імітувати звуки, які чує, веде з дорослим своєрідний діалог, одночасно прислуховуючись до його мови.
7 місяців. Лепет. Дитина розуміє зміст слів. Може на деякий час замовчати, щоб перевірити реакцію дорослого.
8 місяців. Лепет як мова, як спілкування. Дитина вчиться вимовляти звуки, імітує дорослих, не завжди розуміє значення, як ехо (ехолалія).
9 місяців. Белькоче склади «ля», «ва», «та», «ба», «ка» (до 8 різних складів), з'являється чітке подвоєння складів: «ма-ма», «та-та» тощо.
10 місяців. Прислухається до мови дорослих, розуміє все більше слів, наслідує мову, у вимові з'являються нові склади, прості слова («на», «ав»).
11 місяців. Відтворення звуків. Кількість полегшених слів поступово збільшується. В одне й те ж слово дитина вкладає різний зміст, замінюючи цілі речення.
12 місяців. За нормативними показниками дитина вимовляє 5-10 слів, які вона співвідносить з певними предметами чи явищами. Почувши нове слово повторює його. Розуміє більше 20 слів. Повна відсутність лепету до 7 місяців або його затухання протягом 1-2 місяців з моменту виникнення може свідчити про порушення слуху, інтелекту чи органічне ураження мозкових центрів, які відповідають за формування мовлення.
Другий рік життя.
Стадія активного мовлення – автономне мовлення. Дитина використовує аморфні слова-корені, виділяючи їх із слів, які чує від дорослих. Починаючи з 1,5 років одним словом дитина позначає цілий ряд предметів («ку» - купатися, курка; «па» - упав, палиця, лопатка). Дитина ще не вміє узагальнювати. Наприклад: розуміє значення слів «стіл», «стілець», «диван», але при цьому не знає значення слова «меблі». Початок і закінчення періоду автономного мовлення пов'язаний з початком і закінченням кризи 1- року життя. Якщо дитина затримується на цій стадії до 3-5 років, це свідчить про затримку психічного розвитку.
В 2 роки дитина співвідносить знайомі слова з предметами зображеними на картинках Автономну мову змінює «телеграфна». Спочатку це односкладові сполучення, які означають зміст цілого речення. Дитина використовує слова, які означають предмети пов'язані з бажаннями та зацікавленістю. Враховуючи, що у кожної дитини в оточенні свій індивідуальний набір таких предметів, з якими вона часто зустрічається, грається, бачить то і набір слів у дітей різний. Це, як правило, іменники, спочатку жіночого, пізніше чоловічого роду, дієслова, прикметники в однині. Дитина може змінювати слова, використовуючи не тільки теперішній, але й минулий час дієслова, множину іменників. В 2 роки дитина вимовляє близько 100 слів.
Третій рік життя.
В мовленні дитини починає з'являтися проста фраза. Мовлення зв'язне. З'являються перші запитання («Що це?», «Де?»). В мовленні ще багато граматичних помилок. Правильна звуковимова поєднується із спотвореною. Словниковий запас швидко збільшується. По досягненню 3-х років він складає 1000 -1500 слів! Затримка мовлення після 3-х років згубно впливає не тільки на мовленнєві здібності, але й на розумовий розвиток дитини а в подальшому і на оволодіння процесами читання та письма. Тобто, йде затримка психічного розвитку дитини.
Зверніть увагу, якщо розвиток дитини дуже відрізняється від вікових норм, обов'язково зверніться до спеціаліста ( логопеда, психолога) за допомогою. Раннє виявлення проблеми сприяє своєчасному проведенню корекційної роботи.

Заїкання – важке мовленнєве порушення, але його можна позбутися. Заїкання здебільше виникає в дошкільному віці. Ця досить поширена патологія, яка найчастіше виникає на початку становлення мовлення, уражає здебільшого хлопчиків (позаяк їхня центральна нервова система розвивається повільніше, ніж у дівчаток), а велика кількість побічних (супутніх) порушень гальмує процес коригування заїкування й робить його досить тривалим, складним і копітким.
У розвитку дітей виявлено внутрішню загальну схильність до виникнення заїкання і зовнішні передумови, які його провокують.
1. Незрілість центральної нервової системи (мозок дитини ще росте й тільки-но розвивається).
2. Особливості розвитку мовлення. Оскільки з-поміж багатьох інших функцій мовлення з’являється пізніше, тому воно й найбільш слабке. А при тому для свого розвиту потребує багатьох складних розумових процесів: сприймання, аналізу, синтезу уявлень тощо. Тож надмірне перевантаження цього «слабкого місця» може привести до заїкання.
3. Педагогічний вплив. Дитина не повинна бути педагогічно занедбаною, але разом з тим над її розвитком треба працювати дуже виважено, не перевищуючи ( ні кількісно, ні якісно) існуючі вікові норми.
4. Психологічний клімат навколо дитини. Батькам слід уникати конфліктів і з малим, і між собою, оскільки це негативно позначається на нервовому стані дитини.
Значення родини для розвитку малюка неможливо переоцінити. Тому так важливо педагогові, логопеду знати якомога більше про найближче оточення своїх вихованців, про їхні стосунки з рідними.
При перших проявах заїкання дорослим слід звертатися до логопеда та дитячого невролога, точно виконувати їх рекомендації.
Не загострювати увагу дитини на погіршенні її мовлення.
Дитина не повинна бачити хвилювання, тривогу дорослих у зв’язку з появою в неї порушення.
Дитина не повинна чути слова «заїкання», відчувати переміну в своєму житті.
Не можна допускати передражнювання дитини, треба утримувати її від надто збуджуючих заходів, стресових ситуацій.
При спілкуванні з дитиною дорослі повинні говорити небагато, спокійно, неголосно.
Не слід виправляти дитину надто настійливо, викликати її на розмову, задавати зайві запитання.
Дитині необхідно створити охоронний режим з денним відпочинком, прогулянками на свіжому повітрі. Підхід до неї повинен бути спокійним, доброзичливим. Вимоги адекватними, не жорстокими, по можливості ласкавими.
Додатковою роботою з дітьми, які заїкаються можуть бути:
- лікувальні препарати (заспокійливі...);
- фізіопроцедури (електросон, ванни...);
- психотерапевтичне лікування (аутогенне тренування, гіпноз,...);
- психологічна допомога (робота по зміні негативних емоцій, відношення до порушення).
При заїканні також застосовують різні електронні устрої.
Чим раніше звернутися за кваліфікованою допомогою – тим більше шансу на подолання заїкання. Консультацію ви можете отримати в міській психолого-медико-педагогічній консультації.

У всьому світі заїкається приблизно кожний сотий дорослий і кожна п'ятдесята дитина. Ви повинні допомогти своїй дитині подолати цю недугу, щоб вона не залишалася в біді самотньою. Що ж ми знаємо про заїкання?
Перш за все, це розлад, який виявляється у формі різних дефектів мови (зупинок, повторення слів і складів). Порушення темпу, ритму, плавності мови, що викликається судомами в різних частинах мовного апарату.
Їх кількість може бути різною у тих, що заїкаються, і в деяких випадках, у однієї і тієї ж людини, вона залежить від конкретної ситуації. Самостійні спроби подолати цю недугу зазвичай не приносять відчутних результатів, пише inetMed.
Серед лікарів є багато думок з приводу причин заїкання. Зокрема, одне з них - це ослаблена центральна нервова система. Причини для виникнення заїкання можуть бути також різними. Інколи воно з'являється після певних інфекційних захворювань, коли організм ослаблений. Часто заїкання виникає після переляку або при тривалій психічній невротизації - постійному несправедливому, грубому ставленні до дитини людей, що її оточують.
До заїкання може привести раптова зміна на гірше життєвих умов (атмосфери в сім'ї, режиму). Нерідкі випадки заїкання трапляються у дітей, в який рано розвинена мова, батьки яких читають їм дуже багато віршів, казкок, просять постійно: «розкажи», «повтори», часто змушують говорити напоказ.
Заїкання виникає під дією певних умов, наприклад, важкого захворювання, сильного переляку, родової травми. Схильність до заїкання може носити сімейний характер і спостерігається приблизно у кожної четвертої дитини, що заїкається. Хлопчики заїкаються в 3 рази частіше, ніж дівчатка.
Щоб вчасно допомогти дитині, дуже важливо не пропустити перші ознаки заїкання:
• дитина раптово замовкає, відмовляється говорити (це може тривати від двох годин до доби), після чого знову починає говорити, але вже, заїкаючись. Якщо встигнути звернутися до фахівця до моменту виникнення заїкання, йому можна запобігти;
• вживання перед окремими словами зайвих звуків (а, і);
• повторення перших складів або цілих слів на початку фрази;
• вимушені зупинки в середині слова, фрази;
• утруднення перед початком мови.
Знання перших ознак заїкакння повинно допомогти батькам і педагогам вчасно помітити тривожні ознаки і своєчасно звернутися до фахівців (психолога, психоневролога, логопеда), оскільки заїкання легше попередити, ніж лікувати.
Задля профілактики не рекомедуєтся читати дітям багато книг, які не відповідають їхньому віку. Шкідливе читання на ніч страшних казок, оскільки це може викликати у дитини відчуття постійного страху: вона боїться побачити Бабу Ягу, лісовика тощо. Не слід дозволяти часто та довго дивитися телепередачі. Це стомлює і надто збуджує дитину. Особливо негативно діють передачі, які не відповідають віку дітей, особливо перед сном.
До того ж не можна надмірно балувати дітей, виконувати будь-які їхні витребеньки, оскільки в цьому випадку психічною травмою для дитини може послужити навіть незначна суперечність їй, наприклад, відмова в чомусь бажаному. Вимоги, які ставляться до дитини, повинні відповідати її віку, бути завжди однаковими, постійними від тих, хто її оточує, як в сім'ї, дошкільному закладі і в школі.
Тим часом проблема лікування заїкання ускладнюється ще й тим, що немає єдиної думки з приводу причин його виникнення. Деякі фахівці вважають його розладом виключно нервового характеру, але це не зовсім вірно. Заїкання може з'явитися в ранньому дитинстві, переслідувати підлітків і дорослих, виникати спонтанно, при публічному виступі, бути наслідком нервової перевтоми. Багато людей заїкаються час від часу за певних умов, тому важливо визначити причини цього розладу мовлення, його тягар і призначити відповідну терапію.
Спочатку необхідного розібратися з типами заїкання. Вчені виділяють три основні типи. Перший тип - наслідок відхилення нервової системи. Це може бути пов'язано зі спадковими порушеннями, родовою травмою, частими хворобами в ранньому дитинстві. Другий тип заїкання (близько 60%) виникає в людей, у яких при ведучій правій руці провідним оком є ліве. Таке часто відбувається через те, що дитину-лівшу в ранньому віці починають перенавчати «на правшу». При цьому виникає певний дисбаланс, порушується природжена особливість нервової системи, пов'язана з розвитком іншої частки головного мозку у лівші. Третій тип заїкання характерний 10% всіх хворих. Заїкання розвивається на тлі загальної перевтоми, стресу. З часом таке заїкання може виникати постійно при повторних психічних навантаженнях, коли людина зазнає труднощі при публічних виступах, пише видання.
Серед способів лікування заїкання виділяють традиційні та нетрадиційні методи, авторські методики, медикаментозну терапію. Традиційним методом вважається комплекс дихальних вправ. Серед нетрадиційних методів увагу заслуговує точковий масаж. Один курс такого лікування включає 15 процедур з перервами від декількох тижнів до декількох місяців.
Серед медикаментозних методів перевага віддається розслабляючим, протисудомним препаратам, що гальмують психіку. Проте варто відзначити, що вчені сьогодні виступають проти застосування ліків у боротьбі із заїканням, оскільки вони мають досить виражені побічні дії.
Окрім цих способів боротьби із заїканням, сьогодні постійно розробляються і вдосконалюються різні авторські методики, індивідуальні або групові програми, що проводяться фахівцями, які самі успішно подолали заїкання. Програми включають дихальні вправи, спів, промовляння звуків, слів, що супроводжуються активною жестикуляцією, а також формування психологічної установки, релаксації.
Лікування цього захворювання проводиться комплексно, копітко і тривало. І чим старша дитина, тим її лікування вимагає більшої активності, самостійності.
Батьки повинні брати безпосередню участь у виправленні мовлення своєї дитини. Їм відводиться особлива, надзвичайно відповідальна та незамінна роль.

Поради тим, хто заїкається

1. Спершу подумай, тоді скажи.
2. Вдихни, потім починай говорити.
3. Говори повільно, спокійно, плавно, ритмічно, злито.
4. Говори сміливо!
5. Якщо важко сказати, порахуй подумки до 5, а потім починай говорити, дотримуючись правил.
6. У вільний час наспівуй пісеньки.
7. Трохи менше дивися телевізор: перевтома дуже шкідлива для нервової системи.
8. Говори короткими фразами.
9. Декламуй вірші.
10. Ніколи не починай говорити відразу після бігу; відсапайся, потім говори.
11. Вдихни і на одному видиху рахуй до 5, 10, 12, називай дні тижня, місяці, роки.
12. Розмовляючи, допомагай собі рухом пальців руки.
13. Грай частіше з м'ячем, одночасно вголос рахуй удари.
14. Слухай спокійну музику.