ВВОДИМО ДИТИНУ У СВІТ ЗВУКІВ
При народженні дитина є, можна сказати, великим чутливим органом, а, точніше — перебуває в голографічному (цілісному) стані. Вона здатна цілісно, нерозчленовано, а отже, точно й адекватно сприймати навколишній світ. її сприйняття голографічне: вона "чує" всім тілом, "бачить" усім організмом. Світ, зовнішні дії проймають її фізичне єство, психіку, мозок і, відповідно, адекватно сприймаються нею. Поступово, з часом, органи чуттів диференціюються.
З-поміж п'яти чуттів, притаманних людині, здатність чути прокидається в неї першою. Немовля ще в лоні матері чує биття її серця, дихання й голос, здатне реагувати на музику. Новонароджена дитина, ясна річ, не розуміє сенсу слів, але добре сприймає ритм, тембр, тональність людського голосу.
Око, вухо — лише органи локалізації. На вібраційному рівні тіло дорослої людини сприймає і звукові, й колірні вібрації, хвилі, поля. Водночас дорослий здатний "відбивати" такі подразники. З одного боку, це ніби й збіднює його взаємообмін зі світом, а з другого — захищає від несприятливого впливу, чого позбавлений малюк. Він відкритий і беззахисний, але наділений могутніми потенційними здатностями.
Відомо, що малюк у свої перші три-чотири роки отримує стільки інформації, скільки потім не може отримати за все подальше життя, тобто за 50-70 років. Саме в цьому віці розвивається мова. Малюк уже вільно висловлює свої думки, починає осмислювати, усвідомлювати світ. А що ж у цьому віці втрачається? Передусім голографічне (цілісне) й субсенсорне (надчутливе) сприйняття світу.
Явище субсенсорності, тобто надчутливого сприйняття світу, є реакцією на зовнішні подразники, впливу яких людина не усвідомлює і не розуміє. Це один з проявів несвідомого.
Вочевидь саме голографічність і субсенсорність дають дитині змогу опановувати світ.
На жаль, аудіальна система малюка часто розвивається під впливом надмірного потоку шумів, звуків навколишнього світу (шум на міських вулицях, гучні звуки телевізора, радіо тощо). Відтак дитина втрачає натуральну, природну гостроту слуху. Згасання субсенсорності й голографічності помітно гальмує її розвиток. Спричинюють це й численні "не можна", "не чіпай", "не роби", "не пустуй", тобто, власне, "не живи, не дій", які вона постійно чує від дорослих. І це позбавляє її повноти життя.
Якби перед малим не ставилися бар'єри, а створювалися належні умови для його вільного розвитку, це забезпечило б йому автономність, психологічну рівновагу, ментальну мудрість, тобто розвиток голографічної свідомості. Досі ж таких умов для нього суспільство ще не здатне створити.
Усе нібито малозначне може набути цінності, якщо подивитися на нього як на величезне художнє полотно. Так, музика, як і все навколо нас, існує в часі й підпорядковується його владним законам. Відчути музику — не означає розповісти про неї або пояснити її. Має бути створена особлива ситуація для сприйняття музики органами чуттів: через тактильні та м'язові відчуття, слух і зір. Тілесні відчуття музики є для людини цілком зрозумілою і правильною інформацією про неї. Тобто музика розуміється тілом, його реакціями на звуки, а не розумом.
Сьогодні музичне виховання значною мірою будується на музичній "миследіяльності", яка не є природною ані для дошкільників, ані для молодших школярів.
Говорити з дітьми треба самою музикою. Тому заняття з ними слід будувати за принципом "навчання у дії". Адже дія завжди була і є єдино надійною гарантією засвоєння будь-якого знання. Ця одвічна мудрість була знана ще в давньому Китаї, і вона вкрай проста, попри свою глибину: "Я чую і забуваю. Я бачу і пам'ятаю довго. Я роблю і розумію".
Розвиваємо дії
Аудіальний розвиток дітей можна розпочинати з будь-якого віку. Зокрема з молодшими дошкільнятами найкраще почати роботу в момент підвищеного шумового тла в ігровій кімнаті: можна запропонувати їм знайти, куди сховалася тиша. Малих просять прислухатися до звуків у різних куточках кімнати, віднайти, де найтихіше, — саме там і сховалася тиша. Педагог із дітьми ходить по кімнаті, прислухається; якщо ті вказують на якесь місце, педагог видає звук із зазначеного предмета й каже, що він звучить, а, отже, тиші тут немає. Потім пропонує всім сісти й зачаїтися: хто найтихіше сидить? Згодом і "тиша" ховається. Педагог підходить до принишклих малят, зазирає за їхні спини, шукає, де ж та тиша сховалася. Потім розгублено знизує плечима і каже, що, напевно, тиша боїться кожного звука, кожного шереху, і коли ми її шукаємо й рухаємося, то створюємо звуки, і вона лякається й тікає від нас. Ось зараз, напевно, вже втекла в іншу групу. Пропонує дізнатися, яких звуків боїться тиша, послухати, що як звучить.
Дітям середнього і старшого дошкільного віку для початку можна розповісти, що звуки — це диво, яке насправді вже давно стало звичним. Звуки не можна взяти в руки, покласти на стіл, розглянути навіть під мікроскопом. Але вони є скрізь і є завжди: все, що навколо нас, шарудить, шумить, дзвенить, булькає, скрипить, стогне, а отже, звучить. А чи можна гармонізувати шуми, тобто створити з них музику? Виявляється, можна. Це підтверджує ціла група музичних інструментів в оркестрі, яка призначена для створення шумів у музиці. Це всі ударні інструменти: трикутник, малий барабан, різноманітні види тарілок, великий барабан тощо.
Педагог розповідає дітям, як же людина прийшла до створення музичних інструментів. Спочатку пропонує їм самим пройти цей шлях за допомогою маленьких експериментів. Нехай, скажімо, спробують почути, як звучать усі предмети, що навколо: у групі — олівці, коли ними малюють; м'ячі, кубики, коли ними граються; мильні бульбашки, коли вони лопаються, і т.д.; на прогулянці хай спробують змусити звучати камінь, дерево тощо, вдаривши по них. Коли вони переконаються, що, власне, всі предмети можуть видавати звуки можна розповісти, як виникли перші музичні інструменти.
Народження музичного інструмента
Ударяючи по каменю, дереву, давня людина прислухалася до видобутого звука. Ритмічні удари по предметах, що звучать, супроводжували танці. Видаючи різні за характером звуки, люди спілкувалися між собою на відстані (як зараз ми користуємося телефоном), повідомляючи новини, інформуючи про небезпеку. В Африці, наприклад, сигнальний барабан повідомляв у всі кінці про наближення ворогів. Звук розсипався дрібним дробом, гучно ухав і замовкав.
Натягнута шкура вбитої тварини видавала яскраві звуки, і це спонукало людину створювати різні за звучанням барабани.
Усі духові інструменти також народилися завдяки природі. Порожнинні стебла очерету, слонячі бивні, насіння дерев, кора, черепашки можуть зазвучати, якщо подути в них в особливий спосіб. Усі вони й були прародичами сучасних духових інструментів, які виготовляються з дерева, металу та пластмаси. А натягнута стрілою тятива звучала так красиво й ніжно, що прадавня людина створила струнні інструменти.
Після таких бесід педагог пропонує дітям поекспериментувати з предметами, що звучать, і створити саморобні ударні, струнні, духові інструменти самостійно або з допомогою батьків. Оркестр із таких інструментів обов'язково має зазвучати, а музику нехай діти складуть самі (вільний ритм, мелодії будуються з хаотичних звуків). Засобами виразності "музики" можуть слугувати прискорення, уповільнення, посилення, затихання, тембри "інструментів", способи утворення звуків, дібрані дітьми залежно від образу, який вони відтворюють. Отже, процес народження музичного твору має базуватися на прислуховуванні до звучання, на пошуку барв та образу. П'єси можуть називатися: "Народження вітру", "Нічні шерехи", "Жаб'ячий концерт перед дощем", "Чарівний ліс", "Свято на острові Чунга-Чанга" та ін.
Окрім відомих музичних інструментів, педагог пропонує дітям самим придумати якийсь звуковий прилад і дати йому назву. Наприклад, зв'язка ключів може стати інструментом "ключола", дрібні предмети у склянці — "шумофоном", набір дитячих цеглинок і паличок — "ритміконом". Гарно звучать також назви "віолена" — так можна назвати "струнний" інструмент, "гармоніум" — інструмент, що звучить музикально.
Здатність осягнути через власний дотик до предмета, яким може бути звук від удару по ньому, від погладжування, постукування одним пальцем, усіма чи долонею, розрізнення видобутих звуків, милування ними — все це вкрай важливо для розвитку тембрового слуху дитини.
У подальшому діти будь-якого віку дізнаються, що звук може бути гучний і тихий; високий і низький; довгий і короткий; може мати особливий характер або певне забарвлення: м'який, різкий, густий, дзвінкий, співучий тощо
Знайомство зі звуком
Ознайомлювати зі звуком найкраще в іграх. Особливо в процесі самостійної діяльності дітей. Змістом цих ігор є:
1) привертати увагу дитини до предмета, який звучить, диференціюванням зони аудіального сприйняття (ближня, середня, дальня);
2) спонукати визначати напрям звука (орієнтувально-пошукові дії);
3) розрізняти шумові звуки за гучністю;
4) виділяти звучання заданого предмета з ряду пропонованих;
5) розрізняти звучання кількох звукових сигналів (не-музикальних шумів і музичних інструментів), виділяти з-поміж них однакові за звучанням;
6) відтворювати послідовність звукового ряду, співвідносячи його зором із певними предметами (інструментами) і без цього.
У ході ігор, спрямованих на вивчення властивостей звука, діти мають отримати не лише точне уявлення про звук як такий, але й вивчити можливості свого голосу: звуконаслідування, скандування, глісандо (плавний перехід від одного звука до іншого через усі звуки, що знаходяться між ними у звукоряді) і т.д.
Розвивати чутливість дітей до основних властивостей музичного звука слід по лінії ускладнення:
а) сприйняття висоти звука — від розрізнення виразного звучання найбільш дальніх звуків, "розташованих" на інструменті, до ближчих;
б) розрізнення співвіднесень музичних звуків: таких, що йдуть угору і вниз поступінно; таких, що йдуть угору і вниз через ступінь; побудованих на одному звукові; таких, що звучать два-три водночас;
в) розрізнення ритмічного малюнка (певна послідовність поєднання довгих і коротких звуків) — від розрізнення меншої кількості малюнків до розрізнення та ускладнення ритмічних малюнків;
г) сприйняття тембру та гучності звучання — збільшення пропонованих дітям інструментів і градацій
гучності звучання (від трьох до семи) і тонше, диференційоване розрізнення звуків
Музика в житті дитини
Особливо важливою ланкою є формування музично-сенсорних здібностей у дітей раннього дошкільного віку є музичне переживання. В основі розвитку їхніх музично – сенсорних здібностей лежить слухання, розрізнення, відтворення чотирьох основних властивостей звуку – висоти, тривалості, тембру, сили. Розвиваючи музичний слух дитини слід впроваджувати включені музично – дидактичні ігри з певним змістом і правилами. В основі їх лежать навчальні завдання, спрямовані на освоєння різних властивостей музичного звуку. Дітям на другому році життя слід запропонувати дитячі інструменти та іграшки, з якими вони можуть пограти і потім угадати, який інструмент звучить, порівняти тихе й гучне звучання. Для дітей на 3 році життя музично – дидактичні ігри дещо ускладнюють. Ставиться завдання не лише розрізняти контрастні звучання, а й відтворювати їх. Наприклад, у грі «Чий будиночок?» один шлях збагачення їхнього музичного досвіду.
Можливо, декілька порад фахівців музичного мистецтва допоможуть Вам і Вашої дитині ввійти в великий та чудовий світ музики.
1. Пам'ятайте про те, що любий музичний твір треба слухати уважно. Головне, безумовно, бажати слухати! Треба дуже постаратися уважно слідкувати за тим, що діється у музиці, від початку до кінця, нічого не пропускати. Музика завжди віддячить слухача, даруючи нові почуття, новий настрій, мабуть такий, якого ніколи не було.
2. Починати слухання треба з маленьких творів.
Це може бути вокальна музика (музика для голосу), або інструментальна (яка виконується на різних інструментах). Прислухайтеся до звуків, постарайтеся почути і розрізнити динамічні відтінки музичної мови, з'ясувати чи роблять вони виразним виконання музичного твору.
3. Безумовно, слухати вокальну музику легко, текст завжди підкаже, що хотів сказати композитор, якими думками поділитися.
4. В інструментальної музиці слів немає, але від цього вона не стає менш цікавішою. Слухайте з дітьми твори П.Чайковського, С. Прокоф'єва, Р. Шумана, В. Моцарта, О. Гречанінова та сучасних композиторів.
5. Час від часу необхідно повертатися до прослуховування вже знайомих творів.
6. Постарайтеся зробити слухання музики систематичними, відводьте для цього певний час.
7. Дуже корисно слухати одні й ті ж самі твори у виконанні різних солістів та колективів.
Як правильно слухати музику з дітьми
Дуже часто батьки вважають, що дитину не варто долучати до музики, якщо сама дитина не виявляє до неї особливого інтересу. Це не зовсім вірно. Дитині необхідно слухати музику.
Перший досвід такої діяльності малюк отримує в сім'ї, слухаючи музичні записи, спів дорослих. Не можна заперечувати позитивного впливу самостійної діяльності дитини на розвиток його музикальності, разом з тим тривалі спостереження за музичним розвитком дітей переконують в тому, що необхідною умовою такого розвитку на ранньому віковому етапі є спільне сприйняття музики. На жаль, батьки рідко слухають музику разом з дітьми. А тим часом давно помічено, що музика - самий благодатний фон, на якому виникає духовна спільність між людьми. Вона допомагає встановити контакт між дорослим і дитиною. У якій формі може бути виражене спільне сприйняття музики? Воно й у співі дитини для своїх батьків, і в спільному виконанні танців, і в слуханні музики.
У процесі спільного сприйняття в дитини виникає бажання поділитися своїми почуттями з дорослими. А це дуже важливо і для встановлення духовного контакту між дитиною і дорослим і для початкового етапу навчання слухання музики. Якщо ви хочете навчити дитину слухати музику, постарайтеся спочатку самостійно відчути, зрозуміти те твір, який підібрали для малюка. Всім відомо, що на відміну від такої галузі знань, як література, музика не розкриває, а передає настрій і думки композитора, і впливає, перш за все, на відчуття слухача. Тому для початку краще обрати невеликий твір з добре вираженим характером, настроєм і ясною мелодією. Після прослуховування заведіть бесіду з дитиною про прослуханої музики. Головне, щоб прослуханий твір знайшло емоційний відгук у душі дитини. Маленькі діти охоче слухають народні мелодії, музику танцювальної характеру, люблять колискові.
Як же навчати дитину слухати музику? Існують самі різні прийоми. Якщо дитина слухає музику на самоті, то він може відволіктися. Але якщо ж цю музику дитина слухає разом з батьками, то він висловлює свої емоції, радіє. Дуже корисно слухати музику разом з однолітками, діти прагнуть, як можна яскравіше передати товаришеві свої враження від музики, висловити їх у руховій активності. Маленькі діти з задоволенням слухають багато разів одні й ті ж твори. Дітям подобається малювати під музику. Потрібно прагнути всіляко активізувати фантазію дитини при сприйнятті музики. Батькам можна придумати різні ігри, підібрати музичні уривки, що імітують шум моря, стукіт дощу і попросити дитину дізнатися відтворені в музиці явища. Якщо не все відразу виходить, як вам хотілося, не показуйте свого засмучення, спробуйте розібратися в тому, що не вдалося із задуманого. Слід пам'ятати, що життя дитини не люблячого музику біднішими, ніж духовний світ його однолітка, який розуміє музику. Любіть своїх дітей
треба слухати в цілковитій тиші. Спочатку, обрану музичну п’єсу треба дати дитині «програти». Хай він підіграє у такт мелодії на любому імпровізованому інструменті. Запитайте його, що він відчуває коли слухає музику. Запропонуйте дитині затанцювати свою фантазію під цю мелодію. Тепер, коли дитина «відчула» мелодію тілом, знайшла її у собі за допомогою фантазії та емоцій, можна розповісти дитині, як слухають музику у концертних залах. Малюк за вашим проханням посидить тихенько, а ви запропонуйте йому пограти у «відгадайку». Попросіть його назвати знайому йому мелодію серед незнайомих уривків. Побачите, як він зрадіє, коли почує «свою». Тепер він готовий до прослуховування музики. Це стане для нього справжнім задоволенням, та з кожним новим прослуховуванням буде зв’язана купа позитивних емоцій. Любіть свою дитину, приділяйте їй як можна більше часу, і тоді вона дійсно стане різнобічно розвиненою
Батьки - перші вчителі музичного мистецтва для своїх дітей
Один з компонентів музичного слуху – вміння чисто, без фальші співати! Багато факторів залежить від того, чи співуча мама у дитини! Річ у тому, що слух розвивається одночасно з голосом! Якщо мама не співає разом з дитиною, то вона не навчиться цьому самостійно! Наспівуючи з матусею простеньку пісеньку, малюк інстинктивно прислуховується до маминого голосу: а чи співаю я так, як мамочка? Спочатку дитина інтонує, попадає в дві ноти, потім в три і т.д. В такі моменти дитина запам’ятовує, як працює голосовий апарат, як вірно дихати. Інколи дитина не співає, тому що не розуміє як потрібно брати дихання. Спів, для дитини, важка праця! Саме тому, важливо співати разом з вашою дитиною, адже під СD – програвач правильно володіти своїм голосовим апаратом не навчишся! Для спільного музикування потрібно правильно підбирати пісні, характерні віковим особливостям дитини. Так, трьохрічному малюку «дорослі» пісні не підійдуть, важкуваті для сприйняття та виконання! Для початку слід вибирати коротенькі поспівки, поки дитина не навчиться виконувати їх чисто (наприклад:
В дитячому садочку, дома, чи на дитячих святах (днях народження), на вулиці дуже часто просять дітей голосно відповідати, читати вірші, співати, щоб всім було чути! Але багато батьків та педагогів не розуміють, що потрібно запобігти щонайменшому перегріванню голосових зв’язок дітей, слідкувати, щоб режим дитячої розмови був помірним, заборонити дітям надто голосно викрикувати! Як скоріше заспокоїти дитину, коли вона плаче, або кричить.
Голосовий апарат – це частина нашого організму і за його станом необхідно стежити. Тому треба дотримуватися правил його гігієни та охорони, а саме:
- не співати на вулиці у холодну пору року;
Добре перед Великодніми святами відвідати з малюком церкву, показати ікону Ісуса Христа і пояснити, чому ми святкуємо Різдво (звичайно, якщо родина сповідує духовні принципи).Подарунком не може бути светр, шапка, чобітки, – речі, котрі ви б все одно купили дитині. Не даруйте те, чого в малюка удосталь (наприклад, 10 – ту машинку). Подарунок має захопити, приємно здивувати, принести радість синові чи доньці. Скажімо, купіть цікаву книгу, що в наш час батьки роблять рідко, відеокасету з улюбленим мультиплікаційним героєм тощо. Подаруйте річ, про яку мріяла дитина. Для цього за кілька місяців до свята поспостерігайте за своїм малюком. Можете прямо запитати, який би подарунок він хотів отримати. Запакуйте подарунки в різні коробочки: дарма що, вони будуть малесенькі, із недорогими речами, але обов'язково – гарно оформлені, яскраві. Не кладіть у кожен подарунок цукерки, щоб потім не довелося їх конфіскувати у дитини, хвилюючись за її здоров'я. Бо то не подарунок, якщо його забирають. Найліпше із солодощів покласти банан, хурму, яблуко, по цукерці кількох видів – стільки, щоб дитина не переїла і ви були спокійні. Складаючи плани щодо місця святкування Нового року, врахуйте бажання сина чи доньки. Зважте: щодня, коли ви на роботі, дитині бракує вашої уваги, тепла, елементарного спілкування з вами. І якщо ви ідете святкувати до друзів, залишивши малюка на бабусю, він не відчує смак справжнього свята: бо без вас воно нічим не відрізняється від буднів. До того ж дитина вважатиме: тато з мамою мене зрадили.
Тож, не жертвуйте синівською любов'ю і відданістю. Запросіть друзів до себе або візьміть із собоюпрощай» звучать нотки жалю, бо розлучатись завжди сумно. Але загальний настрій у всіх все рівно світлий і життєрадісний . Діти, беручи участь у святкових дійствах, природно сприймають мову музики, літератури, танцю. І це стає для них настільки природнім, як повсякденні справи та розмови. Свята відкривають у кожній дитині творчу, художню обдарованість, яке неодмінно сповнить її життя смислом, зробить її щасливою, захопленою та вільною.
Музична казка «Хто в оркестрі головний?»
Одного разу перед початком репетиції сперечалися інструменти симфонічного оркестру, хто з них найголовніший.
«Звичайно, я, – прокричала труба. – Адже я граю голосніше за всіх!». «Ні, я! – проспівав контрабас, – бо я найбільший!». «Навіщо даремно сперечатись? В мене дуже оригінальний звук, тому найголовніший інструмент, це – я!», – пробурчав фагот. «Ну, ще чого не вистачало! Моє звучання більш оригінальне», сказала валторна.
Що тут почалося! Інструменти кричали, перебивали один одного, і кожен із них намагався довести, що саме він найголовніший. Вони так довго сперечалися, поки зовсім не розладналися. А тут час репетирувати. Вийшов диригент, сказав: «Милі мої інструменти, ви зараз у такому розладженому вигляді, що грати не зможете. Краще нам репетицію відкласти на завтра. А ви поки що відпочиньте».
Поступово вони заспокоїлися, і стало тихо. Може позасинали?.. І тільки маленька чемета, що не вступала в суперечку, бо не звикла перебивати старших, довго не могла заснути і все думала: «Так хто ж в оркестрові найголовніший?»
Казка наводить дітей на міркування, оскільки закінчується питанням. Можливо, хтось скаже, що в оркестрі немає головних, що всі рівні і важлива їх узгодженість. Друга версія – кожний інструмент іноді може бути головним (виконувати соло). Третя – головний в оркестрі – диригент. Він організовує, підказує, кому і як грати, без нього все розвалилося б.
Усі три варіанти правомірні, оскільки не суперечить один одному. Важливо, щоб казка спонукала дітей мислити.
На уроках музики у початкових класах бесіди й про професію композитора. Стараюсь дітям просто і зрозуміло пояснити, що композитор – це людина, яка створює музику, а ще, щоб діти зрозуміли суть творчого процесу та особливість композитора, багатство його внутрішнього світу, тонке сприйняття всього, що його оточує. І цьому допомагає казка, де розповідь про те, як виникає музика, збагачується художніми образами.